Хриплин Субота
15.12.2018
13:49
Приветствую Вас Гость | RSS Главная | | Регистрация | Вход
Меню сайта

Категории каталога
Мои статьи [3]
Фантастика [13]
Фэнтези [4]

Наш опрос
Ви бували в Хриплині?
Всього відповідей: 102

Главная » Статьи » Мои статьи

ІСТОРІЯ СЕЛА ХРИПЛИН частина 1
Не редагована копія тексту!

ІСТОРІЯ СЕЛА ХРИПЛИН ХРИПЛИН
Частина 1
  Вивистим вужем попри шосейну дорогу, що з'єднує Микитинці іЧерніїв, чепурними хатинами і поважними котеджами, садами і городами тягнеться невелике село Хриплин.
  Пишуть про нього не надто часто. Чомусь оминали село увагою історики та краєзнавці, А разом з тим Хриплин має багату і красну історію. Тому ця роботе чи не найперша спроба подати читачам документально-історичний огляд-екскурс в глибину віків в хронологічному вимірі від найпершого письмового спомину й до 40-х років XX століття.
  Село Хриплин розмістилось за 4 кілометри на південний схід від обласного центру та на захід від Тисмениці, поруч Бистриці Надвірнянської і її при- токи Млинівки (неподалік злиття цих рік).
  Поселення відоме з XV століття. Перша знана на сьогодні письмова згадка про село припадає на 1436 рік (краєзнавець П.Сіреджук наводить у своїй праці "Як і коли заселялось Прикарпаття" іншу дату — 1438 рік). Проте село виникло значно швидше. Науковцями давно доведено, що населений пункт може існувати сотню-другу років, перш ніж потрапляє в офіційні документи чи якісь інші письмові реєстри. Тому можемо припустити, що Хриплин виник, ймовірно, після Батиєвого нашестя, десь наприкінці XIII чи на початку XIV століть...
  Цій гіпотезі відповідають і лінгвістично-мовні дані. Маємо на увазі назву села. Але про це трішечки згодом. До офіційного введення християнства на Русі українці мали великий різновид власних нехрещених імен, часто сьогодні нам дивних і незрозумілих. Так, в основі імен Ждан, Чекан, Неждан, Нечай і подібних покладено ставлення батьків до появи на світ дитини (одну з надією ждали, іншої не ждали). В імена типу Вешняк (Весняк), Неділька, Середа та інші — втілено час народження дитини, а в іменах Третяк, Шостак, Семак — черговість народження. М.Худаш свого часу писав, що можна "...говорити й про те, що причиною нехрещених власних імен типу Білий (Біляк), Чорний (Чорняк і Черняк), Чорниш (Черниш), Гладкий (тобто товстун), Худяк (Худик), Сушко, Синьоок, Рудик (Рудько) стала відповідна характерна риса зовнішнього вигляду дитини". Серед подібних нехрещених власних імен існувало чимало таких, які відповідали особливостям поведінки людини (вільної чи мимовільної) . Саме до таких відносяться імена наступного ряду: Храплик, Храпливий, Храпун, Храпля, Храп'юк, Хрипля. Саме тому дослідник Д.Бучко схильний виводити назву села Хриплин від язичницької особової назви Храпля (Хрипля) плюс суфікс —"ин". Отримуємо "Храплин", "Хриплин". До речі, у різний час назва села зустрічається в таких модифікаціях: Хреплін, Храплін і Хриплін. З другої половини XIX століття найменування села унормовується за сучасним варіантом (Хриплин). У кінці X століття, коли Київська Русь прийняла християнство, на зміну давньоруським особовим назвам прийшли християнські імена грецького, латинського і староєврейського походження, запозичені з Візантії разом з релігією. Але давньоруські (язичницькі) імена ще тривалий час (аж до ХУІ-ХУІІ століття) продовжували побутовувати паралельно з -новими християнськими іменами. Маючи два імені — церковно-християнське і слов'янське автохтонне, — зазначає М.О.Демчук, — іменований, згідно з забобонними віруваннями наших далеких предків, знаходився, таким чином, під захистом двох протилежних містичних начал — християнського і традиційно поганського. Церковно-християнське ім'я несло йому покровительство відповідного церковного святого (і ім'я це він зобов'язаний мати як християнин), а слов'янське автохтонне ім'я несло йому відповідне, переважно захисне або профілактичне побажання батьків і було даниною давньої, ще поганської традиції.
  "За свідченням писемних пам'яток, сипа традиції була настільки великою, що, маючи два імені — церковно-християнське і слов'янське автохтонне (первісне — В.Х.), багато осіб фігурували тільки під другим, хоча це не є доказом відсутності першого імені. Церковно-християнські імена були, але, очевидно, у побуті не вживались, або згідно з відомим повір'ям приховувались. Відмічене явище спостерігається в українській писемності майже до кінця XVII століття".
  Роблячи з усього сказаного вище висновок, мусимо зауважити, що село Хриплин було засноване в той час, коли ще автохтонні особові власні імена людей були в особливо широкому вжитку (ІХ-ХІУ століття). Нагадаємо читачам, що з 1387 по 1772 роки наш край перебував у складі польської держави. Засновником Хриплина (чи його першим власником) був українець на ім'я з коренем слова "Хрип" ("Храп"). Це принципово важливо, бо вкотре доказує, що не польська колонізація, а об'єктивний історичний і економічно-господарський розвиток корінного населення перетворив Галичину в омріяний для чужинців край. Крім польського гніту населення Покуття часто потерпало від наскоків степовиків. У 1578 році Хриплин був зруйнований татарами. Найбільш відчутними для галицьких селян були наскоки в 1615, 1620 і 1623 роках, під час яких великі території краю було сплюндровано, а населення тисячами захоплено в неволю. В 1618 році село Хриплин знову знищене татарами. А в 1621 році татарська навала ще раз прокотилася по галицькій землі; знищила в Коломийському і Галицькому повітах 8 міст і містечок. Лише в Галицькому старостві згоріли у вогні 12 сіл: Черніїв, Хом'яківка, Угринів, Ямниця, Тязів, Вікторів, Козина, Дубівці, Хоростків, Більшівці, Королівське поле і Хриплин.
  В Чернієві після татар залишилося тільки 15 хат і 20 господарств без родин, домів, худоби. Схожа картина була і в Хриплині, де залишилося 6 селянських господарств і 4 хати. "Так моя земля стала займанщиною для наїздів, а народ на ній — лиш гречкосіями, броварниками, погоничами, пастухами, кашоварами, лугарями, комишниками, збігами, безіменний і безправний, а над ним гриміли імена вельможних родів Острозьких, Збаразьких, Заславських, Вишневецьких, Потоцьких, Конецпольських, Калиновських, Рожинських, Замойських, Любомирських, Даниловичів, і кожен намагався випхатися поперед іншого" — з сумом, з полиновою гіркотою писав в романі "Я, Богдан" український письменник Павло Загребельний . За свою багатовікову історію Хриплин теж мав багатьох володарів. Очевидно, спочатку село належало польській короні, але в XV ст. разом з населеними пунктами Черніїв і Богородчани стає власністю Яна Бучацького (Яна з Бучача) та його родини. Згодом належало відомим польським магнатам Жевуським (Ржевуським). А в 1783 році власник сіл Хриплин, Хом'яків і Черніїв шляхтич Михайло Жевуський (Ржевуський) продав їх за 31768 злотих Живуському (Ржевуському) Францішкові, очевидно своєму родичеві. II В "австрійський" період (1772-1918 рр.) Хриплин в адміністративному відношенні спочатку належав до домінії Черніїв циркулу Станиславів, а з 1854 року — до Станиславівського повіту і Станиславівського окружного суду. Документи за 1832 рік вперше говорять про наявність у селі парохіальної (при церкві) школи. З 1862 року це була уже тривіальна народна школа, в яку у 1864 році ходило 28 дітей. Вчителював у ній Атаманюк Петро. З 1890 року — школа у Хриплині вже однокласна, етапна (тобто державна — В.Х.) з українською мовою навчання. У 1858 році в селі проживало всього 701 чоловік.
  В силу історичних обставин Хриплин, як і інші галицькі села, був багатонаціональним. Так, наприклад, у 1892 році в селі було 868 мешканців, з них українців — 820 чоловік (94,76%), євреїв -ЗО (3,29%), поляків — 18 (1,95%). Динаміку зросту чисельності населення села видно з наступної таблиці. Єврейське населення в галицькому селі представляло, як правило, торговий, лихварський і земельний капітал. У Хриплині найбільшою кількістю землі до початку першої світової війни володів Маргулес Давид і "спадкоємці". Великі земельні площі належали цій родині і в сусідніх селах (Черніїв, Хом'яків, Братківці). У 1890 році в "Шематизмах греко-католицької єпархії Станиславівської" зафіксовано, що Хриплин мав метрики запису громадського стану (шлюб, народження дітей тощо) від 1785 року. А у 1860 році в селі було збудовано нову (очевидно на місці старої) церкву св.Параскавеї. У 1890 році парохом села був Іоан Збудовський, 1892 — Михайло Єднакий, а з 1894 -Константин Мудрак.
  Хриппинська парохія була в числі 20 (Вовчинець, Загвіздя, Іваниківка, Крихівці, Лисець, Лисець Старий, Опришівці, Павелче, Пасічна, Пациків, Підлужжя, Посіч, Радча, Станиславів (місто і село Княгинин), Угорники, Угринів Долішній, Черніїв, Ямниця) парохій Станіславського деканату. III У країнський народ віками боровся за своє існування, будучи на грані винищення і асиміляції турецькими ханами, польською шляхтою, московськими боярами і іншими зайдами.
  Нація, що протягом віків не мала своєї держави, знайшла вихід для виховання молоді у створенні різних культурно-освітніх товариств. Особливо багато різноманітних суспільно-політичних і культурно-освітніх угрупувань було в Галичині, яка з 1772 року перебувала у складі Австро-Угорської імперії. А.Жуковський і О.Субтельний свого часу писали: "Після австро-угорського порозуміння 1867 р. польська шляхта повністю контролювала Галицький сейм, що був відновлений у 1861 р. Відень не втручався в галицькі справи, яким фактично керували поляки. Розчарована ставленням Габсбургів, посиленням польських впливів, зневірена у власних силах, велика частина українського духовенства та вищих верств, які контролювали більшість українських інституцій, від 1860-х р. переорієнтовується на Росію, сподіваючись на підтримку. Однак русофільські (москвофільські — В.Х.) тенденції, спроби зв'язати українців Галичини з російським царем, російською культурою та російською етнічною спільнотою викликали сильний протест студентства, молодого духовенства та нової генерації інтелектуалів. Маючи Шевченка та українофілів Східної України, а також "Руську Трійцю" за ідеал, галицькі народовці виступають за рідну мову та культуру, шукають тісніших контактів з селянством, обстоюють окремішність українського народу".
  Перемогою народовців, подією величезної історичної ваги стало створення 8 грудня 1868 року у Львові "Просвіти" — нового культурницького товариства, яке згодом справедливо назвуть "Матір'ю товариств руських" (у значенні українських — В.Х.). З виступу Андрія Січинського на перших організаційних зборах "Просвіти" бачимо програму діяльності цього товариства: "Кожний нарід, що хоче добитися самостійності, мусить передусім дбати про те, щоб нижчі верстви суспільности народні маси піднеслися до тої степені просвіти, щоб ця народна маса почула себе членом народнього організму, відчула своє горожанське й національне достоїнство й узнала потребу існування нації як окремішної народної індивідуальності..." На противагу "Просвіті", у 1875 році москвофіли створюють "Общество імені М.Качковського". Остання чверть ХІХ-поч.ХХ ст. знаменується політично-культурницьким протиборством москвофілів і народовців, де останні здобувають відчутні успіхи. Серед них і заснування у 1894 році спортивного товариства "Сокіл", а у 1900 р. — товариства "Січ". Товариства "Просвіта", "Сокіл", "Січ" працювали і в Хриплині. Про їх діяльність — у наступних розділах нашої розвідки. IV Ч итальню "Просвіти" у Хриплині було створено 13 квітня 1901р." До цього найбільше спричинилися Василь Гах, Іван Карабин, Андрій Гультайишин, Юрко Матвіїв, Гнат Яковишин, Стефан Данків, Петро Павук, Роман Прокопів, Іван Матвіїв, Данило Гах.'2 До відкриття читальні негативно поставився місцевий священик москвофільської орієнтації і вона запрацювала (наймовірніше у винаймденому приміщенні) лише 1 червня 1902 року. А 1 січня наступного року читальня під керівництвом Василя Гаха відкрила власну крамницю.
  У 1903 р. читальня "Просвіти" в Хриплині нараховувала 31 члена. її головою продовжував залишатися селянин. Поступово зростало членство місцевого товариства і ще через рік воно становило уже 52 прихильники "Просвіти". У 1907 р. в село приїхав новий священик Лонгин Раковський, який, очевидно, був народовцем. Він не тільки став парохом, але й одночасно очолив просвітницьке товариство, яке у 1909 р. нараховувало 115 членів (мужчин 60, жінок 20, парубків 20, дівчат 15); з них неписьменних було 35, письменних — 80. При читальні було створено бібліотеку, яка передплачувала часописи "Свобода" і "Народне слово" та мала 90 книг. Це останні відомі факти з діяльності хриплинської "Просвіти" до 1914 р. V В оєнна хуртовина припинила ДІЯЛЬНІСТЬ українським національних товариств повсюдно у краї. Їх праця лише короткочасно відродилась в період ЗУНР.
  "З сільських читалень виходять на перше місце: читальня у Вікторові, де діяв композитор Д.Сочинський, читальня в Чернієві під проводом управителя школи Бенеша та війта Королкжа, читальня у Хриплині, в Опришівцях та інш." — писав у своїх спогадах "Станиславівська "Просвіта" 1918 р. Іван Ставичний.1' До речі, в повітову господарську раду ЗУНР у Станиславові від Хриппина тоді увійшов Василь Гах. Після того, як Франція допомогла Польщі створити стотисячну, добре споряджену армію, яка "...замість проти большевмкін започаткувала наступ проти Української Галицької Армії, уряд ЗОУНР (тобто ЗУНР), українські урядові установи і військові з'єднання мусіли покидати не тільки галицьке Поділля, але й Станиславів та Покуття. 24 травня 1919 року союзні з поляками румуни почали займати Покуття і підійшли за кілька днів до Хриплина під Станислововом". Західноукраїнська Народна Республіка впала... VІ П ольща, що захопила наш край, повела цілеспрямований шовіністичний наступ на галицьке українство, негативно ставилась до українських товариств; довго зволікала з дозволом на відновлення їх діяльності. Проте читальні "Просвіти" часто поновлювали свою роботу без згоди польських урядовців. "Просвіта" запрацювала і у Хриплині. Головою читальні в цей час був о.Йосип Раковський, що став парохом села після священика Л.Раковського. Михайло Островерха — організатор "Просвіти" на Станиславівщині в 1923-1926 р.р. — свого часу згадував, що: "Свідоме село, хоч менше діяльна була тут читальня "Просвіти", було й Хриплин, де парохував о.Йосип Раковський, людина діяльна... в економічній ділянці нашого краю, і людина культури". Не випадково в 1926-1927 рр. вперше згадується у селі "Сільсько-господарський кружок" і товариство "Сільський господар". Однак, корінне населення було малоземельним. Хриплинські грунти належали Менделю з роду Маргулесіві а млин -якомусь Урману. Загальна площа села становила 8,40 кв, км. У 1921 р, Хриплим мав 212 будинків.
  А ще через чотири роки статистика зафіксувала у селі 1050 українців, 50 євреїв, 40 поляків (всього 1140 мешканців). І хоч поляки становили незначний відсоток населення Хриплина, це не завадило польській владі (згідно закону від 1924 р.) перетворити до того часу українську школу в школу двокласну, польсько -українську (у і раквістичну). Продовжувався розвиток місцевої "Просвіти", якою у 1927-1928 рр. керував Микола Прокопів. В порівнянні з минулими роками значно зросла кількість книжок в бібліотеці, яка також передплачувала часописи "Новий час", "Український Голос" та "Громадський Голос". При "Просвіті" було створено аматорський театральний гурток, який лише у 1 926-1927 рр, показав 4 вистави. Уже згадуваний нами М.Островерха писав, що "...вистави й концерти найчастіше улаштовували" між іншими селами й село Хриплий." А 8 травня двадцять сьомого року хриплинчани вшановували пам'ять Кобзаря України. В Хриплині діяло також товариство "Українських Жінок". Справами хриплинського жіноцтва опікувалась у 1928-1930 рр. п.Марія Велигорськгі із Сганиславова.20 Товариство "Українських Жінок" існувало до 1930 р. А 11 листопада 1931 р. жіноцтво перейменувало своє товариство на "Союз Українок".
  В той час відновлено й оживлено гуртки "Союзу Українок" у повіті при читальнях "Просвіти" в Опришівцях, Чернієві та Ямниці. Засновано нові осередки цього товариства в Грабівцях, Ганусівці, Підлужжі, Хриплині, Хом'якові, Делієві, Підпечарах та Єзуполі. Хриплим поступова розростався. У 1931 р. він мав 319 будинків, в яких проживало 1538 сельчан (українців 1348, поляків — 1 10, євреїв — 80). А в адміністративному відношенні село належало до гміни Черніїв, яке), наприклад, в 1934 р. об'єднувала Братківці, Хом'яків, Хриплим, Опришівці і Тисменичани. В селі відбулись й інші зміни. Так, десь біля 1935 р. парохом села став І.Блавацький. Він народився 1897 р. в Підлісках Малих біля Львова. Після теології вивчав латинську мову на філософському факультеті у Львові, де й зустрів листопадовий зрив 1918 року. Однією з його парохій був і Хриплий, "Стараннями о.Блавацького... тут була побудована — на місці Старої" критої соломою — нова хата для священика з господарськими будинками і коло неї постав молодий овочевий сад. Село мало опію радикального, серед селян було багато членів радикальної партії і читачів його органу "Громадський Голос", але в неділі на Богослуженнях церква була завжди повна, співав гарний хор. Церква була дерев'яна, гарно розмальована в українському стилі молодим місцевим малярем... Жінки були зорганізовані в кружку "Союзу Українок" під проводом О.Блавацької. Влаштовували імпрези на пошану визначних жінок, "День Матері"..,
  В неділі приїздили з доповідями для членів кружка станиславівські студенти. Відбувалися різні практичні курси -куховарства, шиття тощо. Був зорганізований дитячий садок, що його вела Оля Безручко. Виконуючи обов'язки пароха, о.І.Блавацький був водночас каїехитом в дівочій гімназії Рідної Школи й опісля в реальній українській гімназії у Станиславові, куди доїздив поїздом. Працював також референтом в єпископській консисторії". Говорячи про те, що в селі було "багато членів радикальної партії", малось на увазі Українську соціалістично-радикальну партію (УСРП), яка глибоко захищала інтереси широких верств селян. З усіх західноукраїнських легальних політичних партій УСРП з самого початку зайняла чітку антирадянську позицію. Це випливало, в першу чергу, з розходжень ідеологічних концепцій радикалів і комуністів. Заснована на засадах народницького соціалізму, ідеологія радикалів входила в суперечність з тоталітарно-секстанською ідеологією комунізму.
  Як писав історик М.Кугутяк, наявність "...власної світоглядної системи у радикалів, на відміну від націонал-демократів, що не мали своєї розробленої ідеології, дала змогу швидше розпізнати суть більшовизму. УСРП відкидала будь-які орієнтації на Польщу чи радянський режим, проголошувала "політику власних організованих сил"23 і тому активно співпрацювала з усіма національно-свідомими силами, особливо з "Просвітою". Так, члени УСРП в Хриплині Юліан Матвіїв і Петро Карабин були одночасно членами місцевої "Просвіти", її активними діячами (особливо П.Карабин).
                     Далі див. (ІСТОРІЯ СЕЛА ХРИПЛИН частина 2)
Категория: Мои статьи | Добавил: Doktor (25.12.2007) | Автор: Хриплинська редакція
Просмотров: 2981 | Комментарии: 3 | Рейтинг: 3.3/3 |
Всего комментариев: 1
28.12.2007 Спам
1.  (IGI3
book

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа
Логін:
Пароль:

Поиск

Друзья сайта

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Copyright MyCorp © 2018 Сайт створено у системі uCoz